Нина ГАВР - Гавришова Нина Андреевна, журналист, кандидат биологических наук. Персональный сайт. Мысли, размышления, анализ, советы, народная мудрость.

Записки журналиста

Статьи: Киев - былое

Древні основи Червоного хреста в Києві

Автор: N.Gavr
E-Mail: tchik@i.com.ua
Добавлено: 2007-10-23 19:58:00

   Наприкінці ХІХ-го -  середині ХХ віків  у Києві до милосердних справ залучалися  і черниці, й медичні сестри Червоного Хреста

 

 

 

 

     З часів відкриття  240 року у Візантії першого християнського монастиря традиції милосердя розповсюджувалися по всьому світу.

     У 1063 році  ігуменом  Києво-Печерської лаври Феодосієм введено   перший в Україні  монастирський статут, яким передбачалася й організація опіки немічних, калік та  хворих. Здалека йшли до Лаври стражденні – з надією на поміч та зцілення. Минали віки, й наприкінці ХІХ-го століття київська лікарня  Покровського жіночого монастиря була  відома як краща й найбільша  у Південно-Західному краї Російської імперії. Її двері були відчинені завжди й для всіх. А заснувала монастир велика  княгиня Олександра Петрівна Романова - дружина брата  імператора Олександра ІІ.

      Вона прибула до Києва тяжко хворою у 1881 році. Після важких операцій та лікування в Ніцці, у 1889 році, коли  повернулась  до Києва, Олександра Романова вона   прийняла чернецтво (першою з   царської   родини). Тут  вона уславилася своїм  благодійництвом, присвятила життя  знедоленим, хворим  та  нужденним. Княгиня побудувала на придбаній земельній  ділянці київської околиці (над мальовничою Глибочицею) монастир, каплицю,  лікарню із домовою церквою Агапіта Печерського, а також звела Свято-Покровський собор, який засяяв золотими банями.  Сам монастир приймав  до 400 чорниць (за штатним розписом передбачалося 150-200), а в його лікарні наприкінці ХІХ століття  було 9 відділень. Матінка Анастасія (ім”я Олександри Петрівни в чернецтві) добре зналася у медицині,  свого часу навіть асистувала  відомому професорові Сергію Боткіну.То ж не дивно: так організувала медичну допомогу, що навіть фаховий журнал «Врач» опублікував статтю про монастирську лікарню з її детальним  описом. Були названі усі відділення,  кількість відпущених  ліків упродовж  1893-1900 років… Структура лікарні заслуговує на увагу: функціонували традиційні й  нині хірургічне, гінекологічне й «внутрішнє» відділення ( для 40 дорослих та 10 дітей). Крім того, мовою  документа -  «никольское уединительное, заразное,  для приходящих, неизлечимых» (на15  ліжок), «для оперированных странников»,  й останнє дев”яте відділення - для сліпих. Погодьтеся,  вражаючий  для того часу діапазон!

      Уважний читач, напевне,  звернув увагу на відділення «никольское уединительное». Така назва надана  на честь Миколи ІІ. Й зауважимо: «іменні  ліжка», які утримувалися   коштом благодійників, стали традиційними  потім у  Києві  в університетських клініках та   інших  лікарнях - за участі відомої родини Терещенків, графині Ігнатьєвої  та інших .

 

 

 

       В монастирі було збудовано аптеку, де безкоштовно відпускалися  десятки тисяч ліків («56761 номерів, як зазначав журнал «Врач»). Існувала приймальня для мандрівників, а також  діяли притулок для невиліковних жінок, училище  для дівчаток-сиріт.

       До того ж  під час пошесті тут знаходили  притулок  й особливу допомогу  інфековані хворі. Так, коли  у 1897 році в Києві почалася  тифозна епідемія, ігуменія Анастасія спеціально пристосувала  під тимчасову  лікарню  додаткове приміщення ще для 100 хворих  на тиф жінок. Для 40  тифозних чоловіків  нове відділення відкрила Києво- Печерська Лавра. А Маріїнська Община Червоного хреста облаштувала тимчасову лікарню спеціально для  40 тифозних жінок .

        Далі – трохи історичних колізій. Відомо, що княгиня Олександра в ім”я Миколи заснувала ще один храм: закладини відбулися  у серпні  1896  року,   в урочистій обстановці і в присутності   Миколи ІІ. Будівництво завершилося 1906 року. Та храму не судилося  довго радувати  серця й душі:  у 1923 році з нього позривали золоті бані,  зруйнували і цей  Миколаївський собор, і монастир, знищивши навіть   його архів. Та все монастир знову відкрили – у  лихоліття Великої Вітчизняної війни. В   шпиталі, який розміщувався у відродженому монастирі, поранених  доглядали ...черниці.    

   Відбудували вже у  мирні часи   Свято-Покровський кам”яний собор (щоправда вже не  з золотими, а  темними куполами).

 

 

 

     Так сталося, що обов»язки сестер милосердя  у недобрі часи виконували і  черниці, і  сестри Червоного хреста  й знову черниці.

 

 

 

    А найперша з них, засновниця  монастиря  Олександра-Анастасія,  похована на невеличкому  кладовищі посеред дерев -  на тій самій  землі, яку колись княгиня-черниця придбала разом  із садочком для організації справ милосердя. На щастя, історія або нові покоління людей  дещо виправляють із плином часу – відроджують  справи милосердя на тих самих землях й  засівають Добро  на нових.


Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Добавить в избранное Добавить в Google - Закладки Добавить в Яндекс.Закладки Добавить в Facebook Добавить в Twitter Добавить в Мой Мир Добавить в Мемори Запостить в ЖЖ Запостить в блог на Liveinternet Поделиться на WOW.ya.ru 0
Нравится
URL
HTML
BBCode


Оглавление   |  На верх


Nik (заполнить обязательно)
Ваш E-Mail Используется только для того что бы вы знали где и какую сделали запись
Комментарий
HTML-теги Вырезаются!!! _SOOBDELHTML2_ (pdf, object, swf)
* Введите защитный код из символов, отображенных в виде изображения.
Если вы не можете прочитать код с изображения, нажмите на изображение для генерации нового вида кода.
 

Страница сгенерирована за 0.041 сек..